My journey with English: дегустація мови крок за кроком
Привіт! Мене звати Лєра, і я є засновницею школи англійської English-Up.
Багато з вас мене знають, навчались у мене, проходили тестування, працювали разом із мною, займались підвищенням кваліфікації чи зверталися з різними іншими питаннями.
Але якщо ви вперше потрапили на наші сторінки, дозвольте розповісти трохи про себе.
Я викладаю вже 20 років, 21 точніше. Починаючи з 18 років, я викладала офлайн у кількох навчальних центрах, школах, у мене було багато приватних учнів. У 2010 році я вперше потрапила у світ онлайн-викладання, і саме з того часу в мене з'явилася моя школа та її перший сайт.
Моя школа - це не мейнстрім, як зараз кажуть - це бутікова школа.
Для мене завжди було пріоритетом отримувати задоволення від своєї роботи та допомагати людям, а не заробляти якомога більше грошей.
Я люблю ділитися своїми знаннями та досвідом з іншими. Саме в цьому полягає моя робота. І саме цим я буду займатися в цьому блозі.
Сьогодні я хочу розповісти про мій особистий досвід вивчення англійської.
У школі в мене були середні знання. Я була краща за багатьох, але це тільки тому, що у інших знання були дійсно слабкі.
На уроках ми не робили нічого окрім перекладу або переказу тексту.
Я також відвідувала репетитора з 5-го по 9-й клас. Але наші заняття не дуже вплинули на мої знання. Адже багато часу я просто переписувала правила, приклади, таблиці у зошит. Я могла виконувати завдання на рівні elementary, але не більше. І така була ситуація до 10 класу.
Потім мама відправила мене на курси в мовну школу. Це був інтенсивний курс: два уроки на тиждень з вчителем, який не був носієм мови, і раз на тиждень 1,5 години з британським вчителем. Спочатку маючи практику з носієм я відповідала тільки "так", "ні", "не знаю". Але мені вистачило місяця, щоб трохи розговоритися. І лише ці курси дали мені той поштовх, якого я не отримувала ніде раніше, особливо щодо розмовної англійської.
Я досягла впевненого рівня Pre-Intermediate + до кінця навчального року. Тому що навчання не зациклювалося на граматиці, ми багато говорили, слухали, дивилися передачі на англійській мові, грали в ігри. До речі, саме після уроків у цій школі я зрозуміла, що викладання англійської - це моя майбутня робота.
На цьому етапі я вже значно випереджала своїх однокласників у знаннях, тому всі періодично просили мене про допомогу.
Після цього, за півроку до вступу в університет, мама записала мене на підготовчі курси, які надали мені чудову практику виконання тестів та екзаменаційних завдань. Розмовної англійської ми не практикували, це було виключно підвищення всіх навичок, необхідних для складання іспита.
Це вивело мене на потрібний теоретичний рівень, щоб успішно скласти спочатку шкільний екзамен, а потім вступний тест.
З другого курсу у мене з'явилися перші студенти.
Згадуючи зараз, як це було в перші роки, мені трохи смішно. Оскільки, звісно, я не знала всього, що повинен знати вчитель (на мою думку зараз), щоб бути здатним відповідати на будь-які питання студента, розмовляти лише англійською. Але на початку моїми студентами були діти, яких потрібно було навчати алфавіту, читанню, елементарній лексиці, пісням, допомагати з домашніми завданнями. Гадаю, усі викладачі проходять через такий період, особливо будучи ще студентами.
Але далі рівень студентів ставав все складніше, а вік - все старший, - це зовсім інші теми для вивчення та розмов.
І ось тут починається те, до чого тебе не готують в університеті.
Ніколи на уроках я не дозволяла собі бути непідготовленою. Перед уроком я повинна була бути впевненою, що знаю кожне слово, вираз, які зустрінуться на уроці, передбачити наперед, що ще мені може знадобитися з лексики на цьому уроці, що студент може мене запитати. Я можу похвалатися відмінною памяттю, а в 20 років вона була ще кращою, мені навіть не потрібно було записувати слова, вистачало лише подивитися на переклад в словнику один раз.
Мені було потрібно прослухати всі аудіо та переглянути всі відео для кожного уроку, щоб бути впевненою, що я розумію кожне слово. І якщо раптом мені потраплялося щось незрозуміле, я слухала (так само, як і всі студенти) по сто разів, відкривала скрипт, потім знову слухала без тексту. Уявіть, скільки інформації потрібно було обробити, хоча б для одного уроку на день, а якщо їх було 5-7? Але є й явні плюси. Так чи інакше, коли ти провів урок за новим планом з одним студентом, далі ти будеш проводити його з іншими студентами такого ж рівня, тим самим закріплюючи з кожним разом всі слова та все нове. Це й є природний процес запам'ятовування інформації, надсилаючи її в довгострокову пам'ять.
Ще один плюс - я люблю вчитися. Тому для мене навчання та робота були одним цілісним процесом. Я вчилася та одразу закріплювала отримане, ділячись своїми новими знаннями зі студентами.
Кожен день я повинна (і хотіла) знаходити та читати щось нове, якісь нові цікаві фрази, що обов'язково будуть корисними мені на уроках.
Але, незважаючи на це, мені було страшно говорити десь у реальних розмовних ситуаціях, наприклад, на якихось зустрічах з іноземцями, за кордоном. Просто тому, що у мене не було такої звички.
Але, як тільки я почала набирати вчителів-носіїв мови, з цим більше не могло бути проблем.
Розмовної практики мені тепер вистачало, оскільки приймаючи на роботу вчителів-носіїв мови, я проводила їм співбесіди, вводні тренінги, і була постійно з ними на зв'язку, обговорюючи прогрес студентів.
Звісно, перша зустріч була дуже стресовою, я досі пам'ятаю її. Це був зовсім молодий хлопець американець, який на все відповідав мені "absolutely". Після неї я перестала хвилюватися. І навпаки сприймала все як безкоштовну практику. І була вдячна за кожну таку зустріч, як за цінний досвід. Я не соромилася ставити питання, питати, чи правильно я говорю, чи можна тут вжити таке-то слово, чи у мене правильна вимова і так далі.
У певний момент я також почала брати уроки з носієм мови - американцем. Це були і уроки, і розвага, адже моїм вчителем був чоловік моєї подруги. Я ходила кожну суботу на індивідуальний годинний урок, а потім відразу ж до нас приєднувалися ще дві дівчини, і ми проводили груповий урок з підготовки до міжнародного іспиту. Після цього ми замовляли піцу і ще кілька годин проводили разом, звісно, спілкуючись лише англійською. Ось такий суботній інтенсив у мене був кожен тиждень протягом тривалого часу.
Не було жодного дня, щоб я щось не читала чи не дивилася англійськію мовою. І у мої 25 років це було складно.
Так, на уроках я знала на зубок усі слова, всю граматику, кожне слово в аудіо, але коли справа доходила до фільмів - я розуміла лише половину слів. Але що я робила? Просто продовжувала.
У певний момент ти просто починаєш розуміти, що ти вже не чуєш різниці, твій мозок не сприймає англійську як іноземну мову. Ти розумієш її так само, як і рідну. Зараз мені не потрібно завчасно слухати чи дивитися щось (для уроку), боячись, що я чогось не зрозумію. Я це роблю тому, що мені потрібно точно знати, про що говорити зі студентом, які питання йому ставити, на які слова робити акценти і так далі. А в іншому все так само - я читаю дуже-дуже багато англійською. Ну а про серіали я загалом мовчу.
Чи робите ви так само? Чи присутня англійська в вашому житті настільки, щоб вона стала поруч з рідною мовою?
Висновок з усього сказаного: якщо у вас зовсім немає знань англійської або ви знаєте її не настільки добре, щоб вільно розмовляти, це зовсім не проблема, коли у вас є бажання або необхідність її використовувати. Не лише вчити, а й активно використовувати у своєму житті. Адже кожен, хто бажає вивчити будь-яку мову, має зрозуміти просту істину.
Вивчення мови - це не лише уроки, підручники та домашні завдання. Це - бути відкритим до складностей, нерозуміння, навіть дискомфорту (коли ви, наприклад, дивитесь фільм не у дубляжі, а в оригіналі з субтитрами). Долаючи ці складнощі, ви буде винагороджені знаннями, які не дасть вам жоден вчитель.
І ось підсумок: від 18 до 25 років я постійно розвивалася і трансформувалася: від недосвідченого вчителя до більш досвідченого, від більш досвідченого до вчителя з багатим досвідом і керівника. Від людини, яка не розуміла жодного слова у фільмі на англійській, до людини, яка думає англійською. І так може кожен.
Не треба винаходити велосипед.
Хочеш розмовляти - просто розмовляй!
І я завжди рада допомогти порадою, поділитися досвідом з усіма, хто тільки розпочав цей шлях, як студент чи вчитель. Якщо вам потрібен вчитель або ментор, який буде спрямовувати вас і підтримувати - надсилайте заявку!
